— Я маю піти в поліційний відділок, зараз.

— З якого дива?

Ізабель поглянула на матір, на якусь мить майже наважилась їй розповісти. Але сказала:

— Мені вкрай потрібно побачити пана Накі. Я повернуся пізніше, — гукнула вона позаду Віолетти, спускаючись коридором до вхідних дверей.

Відчинивши двері, Ізабель завмерла, бо побачила силует людини, яка збиралася подзвонити у дзвоник. Промоклою від дощу жінкою була Ханна Ронфельдт. Ізабель застигла, їй відібрало мову.

Стоячи на порозі, Ханна говорила швидко, не зводячи очей із троянд у вазі на столику позаду Ізабель, боячись, що коли вона гляне прямо на неї, то передумає.

— Я прийшла дещо сказати. Тільки скажу і йду. Не питайте у мене нічого, будь ласка! — Вона згадала обітницю, що дала Богу декілька годин тому: як тут відрікатися. Ханна зітхнула і продовжила:

— Минулої ночі з Ґрейс могло трапитися будь-що. Вона так відчайдушно прагнула побачити вас. Дякувати Господу, що її знайшли до того, як вона потрапила в біду. — Ханна поглянула вгору. — Ви можете собі уявити, як це? Бачити, як донька, котру ти зачала і виносила, донька, яку народила і годувала грудьми, називає когось іншого своєю мамою? — Жінка поглянула вбік. — Але мені треба прийняти це, попри біль. Я не можу поставити своє щастя вище за її. Дитина, яку я мала, Ґрейс, не повернеться. Тепер я це розумію. Усе просто: вона може жити без мене, навіть якщо я не можу жити без неї. Я не повинна карати її за те, що трапилося. І я не повинна карати вас за гріх вашого чоловіка.

Ізабель почала протестувати, але Ханна перебила її. Знову зосередивши погляд на трояндах, жінка сказала:

— Я дуже добре знала Френка. А Ґрейс я майже не знаю. — Вона поглянула в очі Ізабель. — Ґрейс любить вас. Мабуть, вона належить вам. — З великим зусиллям жінка вимовила наступні слова: — Але мені треба знати, що запанує справедливість. Якщо ви зараз мені присягнетеся, що все це зробив ваш чоловік, — присягнетеся життям, — тоді я дозволю Ґрейс жити з вами.

Несвідома думка промайнула в голові Ізабель, і вона інстинктивно мовила:

— Присягаюсь!

Ханна продовжила:

— Щойно ви дасте свідчення проти цього чоловіка і його надовго посадять, Ґрейс може повернутися до вас. — Раптом жінка заридала. — О Боже, допоможи мені! — І кинулася геть.

Ізабель була приголомшена. Вона знову й знов обдумувала щойно почуте, дивуючись, чи не вигадала це часом. Але на веранді були мокрі сліди, мокра доріжка від крапель згорнутої Ханною Ронфельдт парасолі.

Вона настільки близько дивилася вслід Ханні крізь сітку для мух, що блискавка видалася поділеною на маленькі квадратики. Тоді загриміло і затрусився дах.

— Я думала, ти пішла до поліційного відділку. — Слова врізалися в думки Ізабель, і близько хвилини жінка не могла зрозуміти, де вона. Повернувшись, жінка помітила матір. — Я думала, ти вже пішла. Що трапилося?

— Блискає.

«Принаймні Люсі не злякається», — на цій думці впіймала себе Ізабель, коли небо розділив яскравий спалах. Ще з того часу, як дівчинка була немовлям, Том навчив її поважати, але не боятися стихії: блискавку, що могла вдарити у вежу з маяком на Янусі, океани, які громили острів. Вона подумала про повагу, котру Люсі виказувала у світловій камері маяка: не торкатися інструментів, тримати пальці подалі від скла. Їй пригадалася дитина на руках у Тома, яка сміялася і з галереї махала Ізабель, котра стояла внизу біля мотузки з білизною. «Одного разу був собі маяк…» Скільки історій Люсі починалися так? «І був там шторм. І вітер щораз дув і дув, а доглядач маяка запалював маяк, а Люсі йому допомагала. І було темно, але доглядач маяка не боявся, бо мав чарівне світло».

Їй пригадалося змучене обличчя Люсі. Вона може повернути свою доньку, огорнути її безпекою і щастям, і все це буде позаду. Вона може любити її і плекати, і дивитися, як вона росте… Через декілька років зубна фея таємно забере молочні зуби за три монети, тоді поступово Люсі буде ставати вищою і вони стануть разом говорити про світ і про…

Вона може залишити свою доньку. Якщо… Скрутившись калачиком на ліжку, Ізабель заридала:

— Я хочу свою доньку! О Люсі! Я не можу цього витерпіти.

Заява Ханни. Прохання Ральфа. Її власна фальшива клятва, яка зрадить Тома, так само, як він зрадив її. Знову й знову, наче карусель, думки кружляли і змішувалися, тягнучи її спочатку в один бік, потім в інший. Вона чула слова, які промовлялись. Але один голос був відсутнім — голос Тома. Чоловік, котрий став між нею і Люсі. Між Люсі і її мамою.

Не в силах більше опиратися його поклику, вона підсунулася до шухляди, витягнула листа й поволі відкрила його.

Ізі, кохана!

Сподіваюся, що з тобою все добре і ти тримаєшся. Я знаю, твої мама і тато подбають про тебе. Сержант Накі з доброти своєї дозволив мені написати тобі, але він це прочитає вірогідніше, ніж ти. Якби ми могли поговорити наодинці.

Я не впевнений, чи колись зможу розмовляти з тобою знову. Завжди думаєш, що буде шанс сказати те, що має бути сказане, щоб виправити становище. Але не завжди так буває.

Я не хотів, щоб усе так продовжувалося, я не міг із цим жити. Я не можу описати, наскільки мені шкода, що я тебе образив.

У нас невелика зміна в житті, і якщо все закінчиться так, тим, що зараз відбувається зі мною, то це все-таки вартуватиме цього. Моє життя мало закінчитися багато років тому. Зустріти тебе тоді, коли я думав, що воно закінчилося, і бути коханим тобою, — якби я прожив ще сотні років, я б не міг попросити кращого за це. Я любив тебе так сильно, як умів, Із, хоча це нічого не означає. Ти чудова дівчина, і ти заслуговувала на когось набагато кращого за мене.

Ти сердита і скривджена, нічого не має сенсу. Я знаю, як це. Через те, якщо ти вирішила позбутися мене, я не буду тебе звинувачувати.

Можливо, якщо до цього дійде, нікого не варто судити за його найгіршим вчинком. Усе, що я можу зробити, — це просити в Бога і просити в тебе прощення за ту кривду, яку я тобі вчинив. І дякувати тобі за кожен день, котрий ми провели разом.

Що б ти не вирішила зробити, я прийму і підтримаю твій вибір.

Я буду завжди твоїм люблячим чоловіком,

Том

Ізабель, наче то була картина, а не записка, водила пальцем по листу, йдучи за стійким нахилом, витонченими петлями, ніби намагалася краще зрозуміти значення слів. Вона уявляла його довгі пальці на олівці, який переміщався сторінкою. Знову й знов обводила слово «Том», слово, якесь одночасно чуже і знайоме. Їй спала на думку гра, в яку вони грали, коли вона малювала літери пальцем на його оголеній спині, а він повинен був відгадати, потім робив те саме на її спині. Але цьому спогаду стрімко протидіяв спогад про дотик Люсі. Її дитяча шкіра. Вона ще раз уявила руку Тома, цього разу, як він писав записку Ханні. Наче маятник, її думки гойдалися туди-сюди, між ненавистю і жалем, між чоловіком і дитиною.

Вона забрала руку з паперу і прочитала лист знову, цього разу намагаючись зрозуміти значення слів на сторінці, чуючи, як Томів голос промовляв їх. Вона читала лист знову й знову, відчуваючи, ніби її тіло розривалося навпіл, поки нарешті, здригаючись від ридань, Ізабель наважилася.

Розділ 35

Коли в Партаґезі дощить, хмари виливають на місто воду і промочують його наскрізь. Тисячоліття таких потопів породило ліси на стародавньому суглинку. Небо темніє, і швидко падає температура. Великі канави розсікають ґрунтові дороги, а несподівані повені роблять їх непрохідними для легкових автомобілів. Річки пожвавлюються, відчувши нарешті запах океану, з яким вони були так довго розділені. Їх ніщо не зупинить в наполегливому бажанні повернутися до нього — повернутися додому.

Місто затихає. Останні кілька коней сиротливо застигли зі своїми екіпажами, поки дощ стікає з їхніх шор і краплі відскакують від автомобілів, численність яких тепер переважає. На головній вулиці люди стоять під широкими дахами на терасах крамниць, склавши руки і невдоволено скривившись. Позаду шкільного двору купка шибайголів тупає в калюжах. Жінки з роздратуванням дивляться на білизну, не зняту з мотузок, і коти прокрадаються в найближчі зручні двері, зневажливо нявкаючи. Вода стрімко плине повз військовий меморіал, на якому потьмянів золотистий напис. Вона стікає з церковного даху крізь рот ґарґульї, на нову могилу Френка Ронфельдта. Дощ, не перебираючи, змінює і живе, і мертве.