Пісня 17-та

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

Бачачи життя оцього горе,Що кипить, немов Червоне море,Вихром туги, напастi, бiд,Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -Горе сущим у нiм!Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,Щоб не втонуть з фараоном в морi [171] .В пристань тиху бiжу я, мчу,I криком плачевним кричу,I здiймаю руки.О Христе! Не дай згорiти в адi! Дай в твоїм пожить небесному градi.Хай у свiй не потягне слiдБлудниця-свiт, цей темний свiт!О милостi прiрва!

171

Щоб не втонуть з фараоном в морi. - Йдеться про біблійну легенду. Єврейский народ виходив iз єгипетського полону, фараон iз вiйськом кинувся слiдом. Море розхилилося й пропустило через себе втiкачiв, а фараона з вiйськом потопило.