Гуп… Гуп… Гуп… Нові й нові мішки розривалися в повітрі, борошно сипалося дощем. Його мама свята. Він подарує їй квіти. Він притисне Саджида до стінки, щоб той позичив йому частину свого незаконного прибутку, і купить їй десяток-другий червоних троянд. Вона на це заслуговує.

Саймон розірвав останніх немовлят і, занурившись у борошно аж до ліктів, розсипав його навсібіч. Його щастя було непохитним. Хай призначають відпрацювання хоч навіки-віків. Байдуже. Година на день? Та йому це за іграшки! Порівняно з тим, чого він щойно здихався!

Він не зміг стриматися і заспівав.

— Напинаємо вітрила — і несе нас вітер змін. Кличе вже мене до себе моря вільного блакить…

Сильний голос звучав крізь борошняну хурделицю.

Усе зачерпуючи й зачерпуючи жменями борошно, хлопець розсипав його навколо себе — біле на біле. О щасливий, щасливий Саймон!

— І летімо, мов на крилах! Хай лунає хвилі дзвін! — виспівував він. — Залишаймо позад себе все пусте, що нас гнітить.

Борошно вирувало навколо нього, немов потужний зюйд-вест[18]

— Мерщій на схід сонця, пригоди нас кличуть, — все голосніше горланив він. Йому вдалося уникнути пастки. Звичайно, його покарають, але він уникнув пастки. Йому ще вистачить часу побути відповідальним.

— Бувайте, рідненькі, все буде гаразд.

Залишилося не так уже й багато клаптів мішковини. Увесь коридор був засипаний борошном. Шкода, звісно, що 4-В нічого буде представити на конкурсі наукових досліджень. Та що вдієш. Принаймні вони багато чого навчилися.

Його неймовірний голос лунав коридором.

— Когось вабить спокій й колиска дитяча…

Востаннє копнувши борошно, Саймон подався коридором геть.

— Але я — вітрильник, пливу повсякчас.

Мартін Саймон, який скористався нагодою і пішов у туалет, щоби подужати останні сторінки «Пошуку Святого Грааля», відірвався від слів, які читав саме тієї миті.

«Ось справжня непохитна відвага», — тихенько повторив він, прошепотівши ці слова собі під ніс. Йому й справді здалося, що тут, просто перед ним, з’явився хтось надзвичайно високий і сильний, немов лицар у білосніжному вихорі — страхітливий і приголомшливий.

Мартін Саймон притиснувся до стіни, коли повз нього, співаючи, пройшов Саймон Мартін.

А пан Картрайт, роздратовано вийшовши в коридор шукати свого заблудного учня, почув чудовий, просто пречудовий тенор, що луною відбивався від стін і стелі, та з повагою дав дорогу білосніжному видиву, яке, немов вітрильник, прямувало назустріч своїй безтурботній молодості.

вернуться

18

Зюйд-вест — південно-західний вітер (прим. редакторки).