Ми идем вперед. Над нами солнце сияет.Пушки бьют, содрогается земля.И гордость грудь распирает.За волю смерть нам не страшна!Ми идем вперед. Издали слышны стоны.Пушки бьют, и крови везде полно.Не будет больше терпения и муки!Вперед! - Там воля или смерть!Звенят сабли, как солнце ясное сияют,Гремят песни, аж землица святаяДрожит под нами дорогая.За волю смерть нам не страшна!Мы идем вперед. Над нами ветер веет,И родная нам поклоняется рожь.От радости аж сердце млеет.За волю смерть нам не страшна!

Источник: «Звитяга. Книжечка учасника табору. – 2002»

ГЕЙ-ГУ, ГЕЙ-ГАГей-гу, гей-га, таке то в нас життя.Наплечники готові, прощай, моє дівча!Сьогодні помандруєм. Не знаємо й самі,Де завтра заночуєм, чорти ми лісові!Гей-гу, гей-га, чорти ми лісові!Прапор червоно-чорний – це наше все добро,Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно.Усі дівчата знають пекельні барви ці,Забути їх не можуть. Чорти ми лісові!Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!А як прийдеться стати із зброєю в руках,Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!І сипнемо сто тисяч у груди сатані,Люциперові решту! Чорти ми лісові!Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!Як впадеш в вовчу пастку, чи зловишся на дріт,На всі питання ката давай один отвіт:«Ми до ОУН належим, а батько наш Євген »,І слава Україні полине ген-ген-ген!Гей-гу, гей-га, полине ген-ген-ген!ГЕЙ-ГУ, ГЕЙ-ГАГей-гу, гей-га, такая у нас жизнь.Наплечники готовы, прощай, моя девчонка!Сегодня отправимся. Не знаем и сами,Где завтра заночуем, черти мы лесные!Гей-гу, гей-га, черти мы лесные!Знамя красно-черное – это наше все добро,Красное – это любовь, а черное преисподней дно.Все девчонки знают адские цвета эти,Забыть их не могут. Черти мы лесные!Гей-гу, гей-га! Черти мы лесные!А как придется встать нам с оружием в руках,Маршалок поведет нас, зареет гордо стяг!И сыпнем сто тысяч в грудь сатане,Люциферу остальное! Черти мы лесные!Гей-гу, гей-га! Черти мы лесные! Как упадешь в волчью западню, или поймаешься на проволоку,На все вопросы палача давай один ответ:«Мы к ОУН принадлежим, а батька наш Евгений »,И слава Украине разнесется ген-ген-ген!Гей-гу, гей-га, разнесется ген-ген-ген!

Источник: не указан

ПТАХА НА ЙМЕННЯ NACHTIGALLМандрував хтось краями та зіткнувсь із стіною,Та й пробив головов так, що бризнула кровВ синє небо зірками.Славно, їй-богу, ті зірки запалали,І тоді мені батько сказали,Щоб я вже збирався в дорогу.Славна дорога пролягала лугами.Я йшов і шукав хто був смерть,А тепер кого братом назвали.А він тихо стояв за моїми плечима.Він спокійно стояв і дивився на менеСкляними очима.А за горою в гаю виднілася рідна стріха,Стріха ховала тихо ґверову сталь.Я ж на прохання мами ішов з чистими руками,Та в серці моєму лунко співав Nachtigall!Дай мені руку; кличе славна дорога.Ми підемо по ній у навколишній світПід проводом Бога.Та той брат лиш стояв на суцвітті калини,Його пальці судомно стискалиТіло моєї дитини.А за горою в гаю виднілася рідна стріха.Стріха ховала тихо ґверову сталь.Я ж на прохання мами ішов з чистими руками,Та серце моє ущент розривав Nachtigall!ПТАХА ПО ИМЕНИ NACHTIGALLПутешествовал кто-то по краю и натолкнулся на стену,И пробил головой так, что брызнула кровьВ синее небо звездами.Славно, ей-богу, эти звезды засияли,И тогда мне отец сказал,Чтобы я уже собирался в дорогу.Славная дорога пролегла лугами.Я шел и искал, кто был смерть,А теперь кого братом назвали.А он тихо стояв за моими плечами.Он спокойно стоял и смотрел на меняСтеклянными глазами.А за горой в роще виднелась родная крыша,Крыша тихо прятала оружейную сталь.Я же по просьбе мамы шел с чистыми руками,Но в сердце моем звонко пел Nachtigall!