Ми не змовляючись подбігли до шафи й заходились відкорковувати пробірки й випускати з них сни, які цей дідуган устиг понабирати у бідолашних дітлахів.

— Отримуй свій сон, Іринко!

— І ти, Васильку!

— І ти, Оксанко!..

— А ось і мій, ріднесенький! — раптом вигукнув Борька, схопивши пробірку зі своїм сном. — Ох, і спатиму ж я сьогодні! — засміявся він. — Красота!

Ми повипускали всі сни і, радісні, вийшли надвір.

Ви питаєте, як ми перемогли Капітона? А дуже просто! У пробірку, яку продав дідові Кучма, Ігор насипав звичайного молотого перцю. Адже він виглядав точнісінько так само, як і порошок дідугана. Отак-от!..

Ми весело крокували нашим провулком — тепер уже вп'ятьох! — і голосно виспівували нашу пісеньку. Ми посміхалися один до одного, до всіх перехожих, що траплялися нам назустріч, і нам ставало ще краще! Адже ми тепер чудово знали: дідугана переможено, наші сни — з нами! А поки снитимуться кольорові, запахущі, травневі сни — літати нам і літати!

Бюро знахідок

Неказкова казка

1 Будь ласка, заходьте! Скоріше заходьте! Усе, що згубили, шукайте й знаходьте! Я все покажу вам, що є на полицях. Ви тільки, будь ласка, уважно дивіться. Можливо, на котрійсь із наших полиць Ви знайдете те, що згубили колись! 2 Отут перед вами — загублена совість. Гадаю, вона в нас лише тимчасово: Без неї ж не можуть дорослі та діти і тижня прожити на білому світі… Згубив її хлопець, який тишком-нишком Надворі малому підставив підніжку, у іншого хлопця м'яча одібрав, сусідці по парті малюнок порвав. А тільки спитають у нього: — Навіщо?! Провину він звалить одразу на інших, тому ні в дворі з ним, ні в класі не грають… Гадаю, він скоро до нас завітає!.. Ну от, подивіться, а що вам казав я! Уже поспішає по совість хазяїн! Ця совість, я бачу, належить тобі? Будь ласка, бери, але більш не губи! 3 А тут на полиці — роззява з роззяв, найкращий ловець і винищувач ґав. Давно вже усе він забув і проґавив: забув, що він має обов'язки й справи, забув десь портфель, авторучку красиву, забув і про те він, що мама просила. А якось на ґаву так рота роззявив, що сам загубив себе, бідний роззява! Ще й досі Дивується всюди народ: од хлопця зоставсь лиш роззявлений рот… Як тільки зустріне його хтось із вас, скажіть, щоб зайшов за собою до нас. 4 Ця купа велика — загублений час. Боюся, що й місця не стачить у нас… Ось — час для навчання, загублений в школі, — його вже, напевно, не вернеш ніколи! Тут — час допомоги і мамам, і татам, який у розвагах втрачали завзято. Там — Час для зарядки, що в ліжках згубили і разом зі спортом у ліні втопили… Тут стільки часу погубили невчасно, що я вже й не знаю, куди його класти! Напевно, мені доведеться на дверях скоріше прибити табличку фанерну, щоб з неї нарешті довідався кожний: «Загублений Час Повернути не можна!»