— Дуже добре, Саллі. Тепер розслабтеся. Воно все до вас повертається. Ви бачите свого вітчима та матір?

Канал перемикається, й тепер Саллі бачить їхній однокімнатний будинок та описує його. Ніч. Навкруги безлад. Велике розбурхане двоспальне ліжко, а біля нього — її ліжечко. В дров’яній печі потріскує полум’я. Її мама шиє. Вона розтовстіла і носить безформну домашню сукню. Темно-каштанове волосся зв’язане ззаду в жмуток. Лінії під очима роблять її схожою на жінку, що надто часто плаче.

Саллі сидить на підлозі, грається зі своїми ляльками та бачить, як її вітчим, Фред Ва́єнт, вимикає телевізор. Він підводиться з м’якого плетеного крісла та каже: «Вів’єн, виведи малу».

Її мама відповідає: «Я втомлена, Фреде. У мене болить голова…»

Фред окидає її лютим поглядом і зсовує назад свій кашкет, який він носить завжди, навіть у домі, й стає видно западину в лисому черепі, де його колись вдарили по голові під час п’яної бійки.

«Я сказав, відведи малу та пішли в ліжко».

Її мама опускає плечі та зітхає. Обличчя колись ніжне та красиве стало одутлим та зблідло й тепер виглядає, як шматок обвислого тіста.

Вона кидає своє шиття назад у кошик, бере Саллі та її чотирьох ляльок і відводить до комірчини, а Саллі починає тихо плакати, бо її лякає темрява.

Екран телевізора в її голові темніє, каже Саллі, й вона чує якісь звуки — думає, що то крісло — ним підпирають двері. Саллі налягає, але вони не відчиняються. Через кілька хвилин починають скрипіти пружини ліжка, й вона уявляє, що то вони вдвох стрибають на постелі. Саме такі звуки були, коли вона сама скакала на ліжку, а мама кричала, щоб вона зупинилася. Вона уявляє, як вони плигають на ліжку, щоб воно отак скрипіло, але не розуміє, чому їй не можна дивитися. Вона думає, що то, мабуть, дуже погано, отак стрибати на постелі, бо мама завжди кричить на неї, щоб вона припинила це робити, а коли вони самі цим займаються, її замикають в комірчині.

Коли мама відчиняє двері та випускає її, Фред, як завжди, вже хропе в ліжку, роззявивши рота так, що видно проміжки на місці його передніх зубів, і Саллі залазить до свого ліжечка.

Сльози біжать щоками, й вона тремтить, коли згадує, як мама інколи забуває про крісло, не підпирає клямку. Саллі може трішки прочинити двері та бачить їх обох, голих, під жовтим світлом настільної лампи. Вони не стрибають на ліжку. Її мама стоїть на колінах, підвівши зад, а Фред — на ній, і вони дриґаються, як ті собаки. Його обличчя розшарілося, а голова виглядає завеликою для такого худого тіла, і він погаркує.

Коли Фред злізає й Саллі бачить ту штуку, якою він штрикав її маму, о Господи, як же вона лякається. Вона втрачає свідомість.

Згадуючи це, Саллі закричала та почала розхитуватися вперед-назад, піт стікав її обличчям. Вона відчула пронизливий біль у шиї та очах, і просто там, в кімнаті для огляду, втратила свідомість.

Белла розплющила очі та роззирнулася довкола, міркуючи, що ж збіса трапилось, але коли побачила Роджера, то зразу ожила, облизала губи та вдалася до свого гортанного голосу «а-ля Мей Вест[28]».

— Привіт, красунчику…

Його очі округлились, і він вже збирався щось сказати, але передумав. Він кинув швидкий погляд на Меґґі та привернув її увагу легким застережливим похитуванням голови. У неї щелепа відвисла.

Коли Белла побачила, що лежить на столі для огляду, то сіла та нахилила ноги вбік, і провела пальцями по стегнах. Все ще імітуючи Мей Вест, вона заговорила хрипким голосом.

— Що ж, що б там у мене не було, доку, сподіваюся, це тебе не зупинить, і ми якось здибаємося та гарненько гульнемо.

Коли вони так і не заговорили, Белла припинила свою імітацію та розсміялася:

— Ви обоє маєте такий вигляд, ніби пацієнтка вмерла, а потім знову ожила. Сподіваюся, це не якась антисоціальна хвороба.

Роджер нарешті знайшов сили заговорити, хоча перші слова трохи прохрипів:

— Чи не могли б ви назвати своє ім’я для запису?

— А ми записуємо? Я не чую музики.

— Я маю на увазі, для запису нашої розмови.

— А такого запису. Мене звуть Белла. З італійської це означає «вродлива». Я не розмовляю італійською, але один шукач талантів, якого я дуже зацікавила, якось це мені розказав.

Роджер кивнув, і я бачила, наскільки йому важко зберігати спокій.

— Ви не могли б сказати, скільки вам років?

— Більше вісімнадцяти, — сказала вона і захихотіла.

— Ви знаєте, де ви зараз?

Белла роззирнулася.

— Ну, я на столі для оглядів, а у вас білий халат. Можливо, я на знімальному майданчику «Головного госпіталю»[29] і в мене проби на роль. — Вона потягнулася і заклала руки за голову, влаштовуючись у надзвичайно недвозначній позі. — Я зроблю все, щоб почати кар’єру актриси. Я дуже талановита.

— Я лікар, Белло. Я тут, щоб вам допомогти.

Белла засміялася.

— Боженько, десь я таке вже чула.

— Це — Меґґі Голстон, моя медсестра. А я лікар Роджер Еш, ваш психіатр.

Вона раптом сіла та випросталася.

— Психіатр? Постривай, здоровило. Я не божевільна.

— Звісно ж ні, — сказав він. — Але я тут для того, щоб допомогти вам упоратися з вашою проблемою.

— Нема у мене ніяких проблем.

— Вам щось говорить ім’я Саллі Портер?

Вона відхилилась назад і з огидою втупилася в стелю.

— Ой бля! То он у чому річ.

— Отже, ви таки її знаєте.

— Не особисто, та я чула про неї від декого, хто знає.

— Від кого ж?

— Деррі.

— Якої Деррі?

— Просто Деррі, це все, що я знаю. Я ще бачила одяг Саллі, читала деякі її листи і скажу вам, вона найтупіша, найсіріша та найнудніша людина, про яку я коли-небудь чула.

— Чому?

— Деррі каже, що все, чого Саллі взагалі хоче в житті, — це сидіти вдома та доглядати будинок. Все, про що вона взагалі думає, — це про те, як забрати своїх двійнят від її мерзотного колишнього чоловіка. Вона ніколи не хоче вийти потанцювати чи на якесь шоу. Ніколи не накурюється. Господи, ну й гівняне ж у неї життя.

— Як ви з нею пов’язані?

Белла на якусь мить задумалась:

— Я не дуже обізнана.

— Як тоді це працює? Ви обоє постійно контактуєте, одночасно? Чи вас завжди немає, коли є Саллі?

— Ну, — сказала вона, — це ніби ти хочеш пісяти, а бачиш, що всі кабінки в дамській кімнаті вже зачинені, й ти не можеш зайти, тому що там скрізь «зайнято». Ти чекаєш, чуєш звуки срання і злив води, але тільки одна особа може використовувати кабінку одночасно. Та, як я вже сказала, мені про неї розповідає Деррі.

— Тож ви не знаєте, що відбувається в свідомості Саллі?

— Я й не знала, що в неї є свідомість.

— Чи ви коли-небудь усвідомлюєте речі, які відбуваються, коли вас немає?

— Тільки те, про що я можу здогадатись. Як-от, минулого року, ще до розлучення, я вийшла назовні та зрозуміла, що вона на весіллі. Дуже дивно, бо переважно, то я відвідую різні гулянки. Але Саллі та Ларрі — її колишнього чоловіка — запросили, і от я опиняюся на танцмайданчику, а один чувак так притис мене до себе, і я відчувала, який у нього стояк. Тоді я й зрозуміла, чому тут опинилася. Саллі просто не знає, як поводитися з чоловіками.

Отже, я з тим чуваком танцювала весь вечір і, як виявилося, то був друг нареченої. Пару наречених я навіть не знала. Але той чувак був іще тим живчиком. Ми пішли до його номера в готелі, він роздягнув мене в ліжку та цілував груди, і це останнє, що я пам’ятала, доки звуки дощу у вікні не розбудили мене на світанку, а того типа вже не було. Від Деррі я дізналася, що Ларрі збіса багато гризся з Саллі через це і, як я зрозуміла, то була остання крапля, що й призвела до розлучення.

— Ви щось знаєте про спробу самогубства Саллі?

Белла здивувалася:

— Вона намагалася копита відкинути?

— Ви про це не чули?

— Ну, я досить давно не контактувала з Деррі, тож не чула останніх пліток. Та рано чи пізно вона мені розкаже. Вона в захваті від людей та речей, які вони роблять, і вона любить балакати про різне. Тобі варто з нею познайомитися. Думаю, вона тобі сподобається.

28

Mae West (1893−1980) — американська актриса, співачка, сценаристка та секс-символ середини ХХ століття. Відома своїми двозначними пікантними висловлюваннями та відвертою сексуальною поведінкою, що спричиняла їй проблеми з цензурою.

29

General Hospital — американський телесеріал, медична драма. Почав демонструватися у 1963 році й триває досі. Найтриваліша мильна опера в Америці та третій найдовший серіал у світі.