П’ятнадцять

Роджер вивів мене з гіпнозу, уважно подивився та похитав головою.

— Вражає, як ти взагалі пережила таке дитинство.

Я розсміялася та сказала:

— Ти маєш на увазі мене чи Саллі? У ті дні я багато веселилась. Але не пам’ятала, що моє ім’я пішло від середнього складу Сіндерелли. Цікаво те, що через кілька днів я пішла та почала копати в тому ж місці, але кошеня зникло. Вів’єн або Фред, мабуть, викопали тваринку та позбулися трупа. Все своє життя я шукала Сіндереллу, а тепер дізналася, що Саллі воскресила її через мене тим поцілунком.

— Ти знаєш, що відбудеться опівночі, — сказав Роджер.

— Я не хочу, щоб моя історія закінчувалася, Роджере. Я хочу жити-поживати.

— Так і буде, Деррі, тільки в реальному світі, об’єднавшись із Саллі. Твоє щастя не зникне. Воно зіллється з серцем та розумом дитини, яка втратила віру того дня під дощем і створила тебе. Настав час віддати ще одне своє життя та зробити Саллі знову цілісною.

— Мені страшно, Роджере…

— Боятися — це нормально. Але тепер ти знаєш, що знадобляться не просто магія та казки, щоб зробити тебе реальною.

— Я завжди хотіла бути реальною особою.

— Та чи настільки ти сильно хочеш цього, щоб перемогти страх? Нічого не станеться, якщо ти не погодишся об’єднатись із Саллі.

– І тоді я помру.

— …або відродишся в четвертій Саллі.

— Чий це буде розум? Чиї почуття?

— Якщо моя теорія правильна, ти усвідомлюватимеш себе.

— А якщо неправильна?

— Я просто не знаю.

— Та чи справді ти хочеш, щоб я це зробила?

— Ти повинна цього захотіти, Деррі.

— Частина мене хоче, а інша частина — ні. Господи, вже й я розділяюся на частини. Хто ж та інша сторона конфлікту?

Роджер засміявся, і я воліла, щоб він торкнувся мене, обійняв, ніжно пригорнув. Ніякого сексуального бажання, нічого такого. Чомусь я знала, якщо він мене поцілує, я стану справжньою людиною з почуттями, думками та емоціями.

— Я впевнений, ти чула, що саме я говорив Саллі, Нолі та Беллі. Поміркуй над цим. Повідом мені своє рішення завтра.

— Ми вирішуємо окремо, чи нам варто це обговорити?

— Як бажаєте. Можливо, буде на краще сьогодні тримати контакт. І, можливо, вам допоможе ваш ВОсП.

— Влаштуємо щось на кшталт прощальної зустрічі, так?

— Ти можеш це вважати також і вітальною зустріччю.

— А ти й справді любиш бавитися словами.

— Пов’язку на плечі я заміню тобі завтра.

Він пояснив, що випише щось для Саллі, якщо біль буде аж надто нестерпним, але нічого сильного чи наркотичного. Не хотів ризикувати ще одним провалом у пам’яті до наступного сеансу. Тоді він розбудив Саллі та переповів їй усю розмову.

Того вечора Саллі мила в квартирі підлогу. Вона прослухала всі шість Бранденбурзьких концертів[102], і я від цього ледь розумом не схибнулася. Ну, ви розумієте, достатньо було того, що Нола вічно це робила, але якщо такими були її плани на майбутнє, я вже не думала, що витримаю, навіть заради Роджера.

Дійшло до сварки, коли ми вирішували, з чого складатиметься наша остання вечеря в ролі окремих особистостей. Вона хотіла сходити в «La Petite Maison», а я — в «Гойз»[103]. Вона сказала, що її вже нудить від китайської їжі, а я кинула, що те саме відчуваю від французької. Відтак все дійшло до того, чи не краще нам знайти компроміс та замовити щось, чого не хоче жодна з нас? Я подала химерну ідею, щоб у нас були дві останні вечері. Ну, розумієте, який сенс рахувати калорії під час свого останнього прийому їжі? Саллі наполягала на тому, щоб французька кухня була першою, бо не вірила, що я дотримаюся слова. Я вдала, що це мене образило, але вона мала рацію. Я справді не дотримуюся обіцянок. Гляньмо правді у вічі, все своє життя я отримувала те, що хотіла, тільки тому, що мені вдавалося вислизнути в реальний світ на декілька хвилин. Я знала, що вона ніколи не порушить свого слова. Господи, мабуть, нудно буде постійно дотримуватися обіцянок та говорити лише правду. В мене закрадалася підозра, що коли я з нею об’єднаюся, то обмежуся лише жменею безневинних побрехеньок час від часу. Та я цього їй не сказала. Я сказала: «Нам краще почати з китайської, бо — ну, знаєш — через годину знову зголодніємо. Навпаки це не спрацює». — Тож вона заперечувати не могла, і ми пішли в «Гойз», де я донесхочу напхалася смаженими вонтонами[104] та креветками-метеликами. Потім ми довго гуляли, щоб нагнати апетит та побалакати.

Люди оберталися в наш бік, але я порадила не звертати на це увагу. Яке їм діло? Вони, мабуть, думали, що Саллі божевільна.

Вона почувалася дещо пригніченою і я спробувала її розізлити.

– Інколи мені здається, що тобі подобається почуватися в депресії.

– І що це мало б означати?

— Ну, ти журишся частіше, ніж будь-хто, кого я знаю. Мабуть, тобі це приносить задоволення.

— Це ідіотизм.

— Ану не починай називати мене ідіоткою. Гиркатимешся зі мною, і я відмовлюся об’єднуватися.

— Чому ти думаєш, що я хочу з тобою об’єднуватися?

— Тому що ти втратиш більше, ніж я. — Вона не відповіла, тож я відчула, що на правильному шляху. — Я несправжня, — сказала я, — тож смерть чи безумство мене не турбують. Ти — з іншого боку…

— Ти, як завжди, брешеш, Деррі. Ти завжди хотіла бути справжньою, і це твій шанс. Я намагалася накласти на себе руки як мінімум п’ять разів, наскільки я пам’ятаю, а ви з Беллою зупиняли мене. Тому не вдавай із себе blasé.

— Що означає blasé?

— Французькою це…

— Я так і думала.

— Це означає втомлений та знуджений від приваб життя.

— Добре, ти маєш рацію. Від життя мені ніколи не було нудно.

— А мені нудно.

— Думаю, це ще одна причина, чому Роджер думає, що злиття для нас потрібне. Розумієш, я подарую тобі любов до життя та безтурботність, а ти мене приборкаєш.

Якийсь хлопець роздавав листівки масажного салону. Я простягнула руку за одною — просто заради сміху — але вона забрала її. Зануда! Певний час ми йшли мовчки, а тоді вона промовила:

— То які в тебе плани на вечір?

— Підчепимо якихось хлопців та влаштуємо подвійне побачення.

— Та ну тебе, Деррі. Досить жартів.

— Це було б весело.

— Спочатку весело. А тоді виникне проблема і Сама-Знаєш-Хто влаштує сама-знаєш-що.

Саллі, як завжди, мала рацію, але я не поспішала поступатися.

— Хвилинку. Я знаю, з ким ми б могли влаштувати таке побачення, і вони б зрозуміли нас і не виникло б жодних проблем.

Саллі зупинилася, бо ця ідея сяйнула їй у ту саму мить, що й мені.

— Це було б щось, — сказала вона. — Вони отетеріють.

— Вперед. Подзвони Тодду, а я — Еліоту, і ми з ними зустрінемось.

— Це не спрацює, — сказала вона.

— Агов, ну ж бо, — сказала я. — Одна остання гулянка. Весело проведемо час.

— Це божевілля… але згода. Краще я зателефоную Тоддові, скажу, що мені самотньо та сумно, і я хочу вийти погуляти, й додам, що приведу подругу для побачення наосліп для Еліота.

— Йой, — сказала я. — Вражає. Та не будемо планувати, що робити. Будемо діяти за ситуацією, або — як те слово? — імп… імп…

– Імпровізація. Це мені добре вдається.

— Будемо імпровізувати весь вечір. Але як ти поясниш їм плече?

Вона вже й забула про це.

— Скажу правду, звісно.

— Забудь, — сказала я. — Залиш пояснення мені. Я зімпровізую таке пояснення, що комар носа не підточить. Просто влаштуй так, щоб Тодд із Еліотом підійшли до «La Petite Maison».

Вона зателефонувала в «Шлях із жовтої цегли» і сказала Тоддові, що весь вечір наодинці, й спитала, чи не хочуть вони з Еліотом сходити на подвійне побачення після того, як зачиниться ресторан. Він перепитав Еліота.

— Він хоче знати, яка вона.

102

«Бранденбурзькі концерти» (1721) — цикл із шести концертів композитора Йоганна Себастьяна Баха.

103

«Hoy’s» — мережа ресторанів китайської їжі.

104

Вонтони — страва китайської кухні, схожа на пельмені.