— Зробимо це окремим пунктом у твоєму договорі Еквіті[90].

— Як скажеш, маестро. Шоу має тривати.

За допомогою своєї золотої ручки Роджер загіпнотизував її та наказав повернутися до моменту, коли вона вперше від’єдналася. Белла забула це, але коли побачила шкільний актовий зал того зимового вечора в своїй уяві, то згадала, як це трапилося.

Роджер сказав:

— Розкажи мені, де ти і що відбувається.

Белла відчувала, як її несе швидкою течією, але потім, як актриса, що підхоплює репліку, вона підстрибнула до одинадцятирічної Саллі в шостому класі. Та саме готувалася до того, щоб вийти на сцену різдвяного свята у музичній версії «Білосніжки та семеро гномів». Вона грала Беллу, нову королеву-відьму, дружину короля Неуважного. Саллі тремтіла. Вона знала, що забуде слова. Знала, що її голос застрягне десь на високих тонах. Знала, що втратить пам’ять, забуде, що сталося, а тоді її покарають за те, що вона зробила щось погане. Джинкс існувала приблизно чотири роки і створювала проблеми, хоча й не такі, як-от зараз.

Її мати з Фредом сиділи в залі. Саллі не хотіла грати роль, але мама наполягала на тому, що одного дня дівчинка стане актрисою.

У потилиці зародився біль, який повільно перебрався до голови. Вона притулилася до стіни. Саллі не могла вийти та не могла зрушити з місця. Але хлопчик, що грав Чхунчика, штовхнув її, й вона опинилася на сцені під палаючим оком прожектора, вчитель стояв за лаштунками, а перед нею постала розмита публіка. Вона завмерла та втратила свідомість.

Не встигла Саллі впасти, як підхопилася Белла.

Белла співала й танцювала, викликала найголосніший сміх, а коли впала завіса, всі підвелися та аплодували, й вона чотири рази виходила на поклін. Всі говорили, що Саллі — природжена актриса, бо тієї ж миті, як вона вийшла на сцену в ролі королеви Белли, вона перетворилася з сором’язливої дівчинки на зіркову виконавицю. Вчитель сказав, що вона найкраща актриса, яка будь-коли в них була. Глядачі не вгавали. Навіть Фред потім підійшов та сказав, що на сцені вона виглядала дуже гарно. Він обняв її за талію та сказав, що, здається, в їхній сім’ї з’явиться справжня актриса.

Його дотик і погляд щось змінив у ній, й Белла усміхнулася. Він підморгнув їй та легенько притиснув, але раптом підійшла мама та висмикнула її з його рук.

– Іди й забери свій костюм, — сказала вона. — Ми йдемо додому.

І це все, що Белла запам’ятала про ту ніч…

Роджер повернув її в теперішнє та поки вона була під гіпнозом, запитав, які почуття спричинив той спогад.

— Тоді я вперше була назовні, — сказала вона. — Ніколи не забуду, як це — бути в центрі уваги. Відтоді я завжди грала у виставах аж до кінця школи. Тільки на сцені я насправді жила, була собою перед глядачами, які мною захоплювалися, слухали кожне слово, охали, сміялися, аплодували. Я хотіла, щоб так було вічно. Не хотіла, щоб падала завіса. Не хотіла йти зі сцени. Без співів й танцю я — ніщо. Пізніше я стала чирлідеркою — але це не те саме.

Вона задумалася над тим, що сказала.

— Я — ніщо. Але якщо я зіллюся з нею, то кимось стану?

— Можна й таким чином на це дивитися, — сказав Роджер, — але ти мусиш зробити вибір. Подумай над цим. Дай мені знати в понеділок, чи погоджуєшся пройти через це.

— А болітиме?

Він похитав головою:

— Я впевнений, що ти й не помітиш, як це відбудеться.

– І це назавжди? Деррі казала мені, ти пояснював Нолі, що це може бути не назавжди, що одного дня ми можемо знову розпастися.

— Така ймовірність є. Але ми багато чому навчилися раніше. Я вірю, що моя комбінація інтенсивної гіпнотерапії та модифікації поведінки[91] виходить за межі будь-яких попередніх досягнень у цій сфері.

— Я хочу жити, Роджере.

— Я знаю. І думаю, що це — єдиний шанс зберегти тобі життя.

Вона думала над цим всі вихідні, раз за разом запитуючи моє ставлення до цього. Я відказала, що вона мусить вирішити сама. Сказала, що поважаю Роджера. Я була впевнена, що він намагався зробити все якнайкраще, але не хотіла брати на себе відповідальність за таке важливе рішення. Я не звикла до важких роздумів щодо серйозних проблем.

Вона хотіла, щоб я запитала поради в Ноли, щоб зрозуміти, як воно було, але я їй відповіла, що відколи Нола стала Саллі-два, я взагалі не могла сконтактувати з нею.

— Вона ніби померла? — кортіло їй дізнатися.

— Звідки мені знати, як це — бути мертвою?

Я сказала їй, що Нола просто — лясь — і зникла, розчинилася у повітрі. Однієї миті вона була тут, а наступної — її вже не було. Розповіла їй про два озера та змішування води, й від цього Белла тільки збентежилася, бо зовсім не вміла плавати.

Але я пояснила їй, що те все було лише в уяві. Це її заспокоїло. Але я сказала, що після злиття Саллі почала думати десь наполовину в стилі Ноли.

— Якщо ти зіллєшся, — сказала я, — то, найімовірніше, істотно зміниш її ставлення до сексу і танців.

– І до театру, — додала вона.

– І до цього також.

— Я не знаю, — сказала вона. — Мені ще ніколи не доводилося приймати таке рішення.

Вечір п’ятниці Белла провела, слухаючи свої старі рок-н-рольні записи. У суботу відвідала денний спектакль «Ноги в танці», а ввечері пішла на дискотеку. Вона пішла сама, танцювала там із багатьма незнайомими молодиками, але щось змінилося. Їй це було не до душі. Вона постійно намагалася відкинути відчуття збентеження через ритмічні рухи під музику, але від вируючого світла їй лише паморочилося в голові.

Вона трохи перебрала, й коли привабливий молодик із хвостиком волосся притиснувся до неї в танці, поцілував у шию та прошепотів, що хотів би продовжити танець, вона подумала, чому б ні? Це може бути її останнім виступом у ролі самої себе.

— Відвези мене додому, — прошепотіла вона йому на вухо.

Хлопець — йому було не більше дев’ятнадцяти-двадцяти — мав старий пошарпаний «Додж» й вів його, тримаючи одну руку на кермі, а іншу — між її стегон. Белла притулилася до нього, розстебнула ширінку та трохи побавилась.

Вже в квартирі він поцілував її, й вона притиснула його до себе.

— О так, маленький, так, — простогнала Белла. Вона обома руками обвила його шию, вхопила за жмут волосся та занурила обличчя глибоко собі між грудей. — Візьми мене жорстко, давай!

Вона хотіла відчути його в собі… тертя… піднесення до кульмінації… Та щойно він увійшов, вона відчула, як його тіло здригається.

— Ні! — скрикнула вона. — Ще ні! Почекай!

Але він закінчив, зіщулився, відкотився від неї та відвернувся набік.

— Вибач, — сказав він. — Боже, вибач, будь ласка.

Белла з огидою відкинулася назад. Спектакль щойно почався, ніякої кульмінації та нікчемне закінчення, як завжди.

— Все нормально, малий, — сказала вона. — Я також кінчила швидко, одночасно з тобою.

— Справді? — Він підкотився до неї та безнадійно вп’явся очима.

— Ага. Слухай, я хотіла тебе так само, як і ти хотів мене. Все класно. То вперше в тебе?

Він кивнув, зашарівшись, та натягнув труси і штани.

— Агов, ти куди? Я думала, ти залишишся на ніч.

— Я не можу, — сказав він, дивлячись на годинник. — Вже пізно. Мої мене вб’ють.

Хлопець поцілував її та сказав:

— Ти дуже гарна. Дякую за все.

Вона випустила його та замкнула двері.

— Дякую за ніщо… — відказала Белла, коли він вже не міг її почути.

Тоді вона завалилася в ліжко та безсило лежала, дивлячись, як піднімаються та опускаються її груди. Вона торкнулася сосків, погладжувала їх пальцем, відчувала, які вони тверді. Вона хотіла цього. Когось, будь-кого. Белла почала пестити себе, намагаючись повернути назад те відчуття, та зараз це ні до чого не призвело. Вона підвелася, понишпорила у своїй шухляді в пошуках вібратора, який купила кілька місяців тому. Дурнувата Саллі думала, що то штука для зміцнення шиї та щік. Куди вона його сховала?

90

Actors’ Equity Association (Акторська асоціація справедливості, або Еквіті) — американська профспілка, що представляє інтереси акторів живого театру.

91

Модифікація поведінки — методика, що базується на ідеях біхевіоризму. Наразі такі методи вважаються неетичними.