Ґорді Кейн і його мати зраділи приїзду Кевіна. Джулія Кейн промуркотіла своїм спокусливим хрипким голосом, що той завжди буде бажаним гостем у їхній оселі.

Коли Джулія відволіклась на приготування чаю, Кевін запитав у Ґорді, чи не міг би той позичити йому грошей на партію травички для продажу. Зараз, мовляв, у нього в кишенях вітер гуляє, але він обов’язково поверне борг.

Кейн повів його до одного свого знайомого, що жив неподалік, і той продав Кевінові травички на три з половиною сотні доларів.

— Ти вторгуєш за неї понад штуку баксів, — сказав Кейн. — Тоді й віддаси борг.

У Кейна тремтіли руки, і вигляд він мав якийсь причмелений.

— На якій наркоті ти сидиш? — поцікавився Кевін.

— На морфіні, коли вдається його дістати.

Того тижня Кевін розпродав травичку приятелям Гарта в Ланкастері й наварив на цьому сімсот доларів чистого прибутку. Повернувшись додому, Кевін закурив косяк і зателефонував Марлен.

Дівчина прийшла. Сказала, що її стривожила звістка, яку вона почула від Баррі: буцімто Біллі Мілліган тепер збуває марихуану.

— Я знаю, що роблю, — запевнив Кевін.

Він поцілував Марлен, вимкнув світло і вклав дівчину на матрац. Але щойно їхні тіла торкнулись, Адалана силою думки зігнала Кевіна зі сцени. Це було саме те, чого вона прагнула понад усе, — обійми й ласка.

Адалана знала про вимогу Артура дотримуватися целібату. Вона чула, як він попереджав усе чоловіцтво в «сім’ї», що варто їм один-єдиний раз порушити це правило — і вони стануть небажаними персонами. Проте такому добропорядному англійському джентльменові, як Артур, навіть на думку не спало поговорити про секс із нею. Особисто вона ніколи не давала згоди дотримуватись його пуританських правил. До того ж він, певно, нічого й не помітить.

Аллен прокинувся наступного ранку, нічогісінько не знаючи про події останніх днів. Він побачив у шухляді пачку грошей і занепокоївся, а спроби вийти на зв’язок із Томмі, Рейдженом, Артуром чи бодай ким-небудь, хто міг би щось пояснити, виявились марними.

Кілька друзяк Баррі Гарта заходили того дня, бажаючи купити травичку. Аллен гадки не мав, про що вони верзуть. Дехто з них кип’ятився, розмахуючи в нього перед носом банкнотами. В Аллена зажевріла підозра, що хтось із членів «сім’ї» приторговує наркотиками.

Наступного разу, як Аллен зайшов до Гарта, хтось із типів, які там ошивались, показав юнакові свій сміт-вессон тридцять восьмого калібру. Аллен запропонував чоловікові п’ятдесят баксів за пістолет, навіть не розуміючи, для якого біса він йому здався. Власник зброї погодився, та ще й трохи набоїв докинув задарма.

Аллен повернувся з пістолетом до машини й запхав його під сидіння.

Рейджен сягнув рукою у сховок і витягнув зброю. Це він навіяв Алленові бажання її купити. Рейджен не був палким шанувальником тридцять восьмого калібру — надавав перевагу дев’ятиміліметровому. Проте це все одно було вельми непогане поповнення для його арсеналу.

Аллен вирішив виїхати зі свого теперішнього задрипаного житла. Проглядаючи в «Ланкастер Іґл-Ґазет» оголошення про оренду квартир, він помітив знайомий телефонний номер.

Аллен погортав записник і з’ясував, що номер належить Джорджу Келлнеру, адвокату, який домігся, щоб його не судили як дорослого, а відправили до Зейнсвільської колонії для неповнолітніх. Аллен переконав Дороті зателефонувати Келлнеру і попрохати, щоб той здав квартиру її синові. Адвокат погодився, встановивши орендну плату у вісімдесят доларів на місяць.

Охайна квартирка з однією спальнею[25] була на другому поверсі будинку номер 803 ½ по Рузвельт-авеню. Цей білий будиночок не виходив безпосередньо на вулицю, а ховався за іншою будівлею. Не минуло й тижня, як Аллен перевіз речі до нової оселі і влаштувався з усіма зручностями. Більше ніяких дурощів із наркотиками, сказав собі юнак. Слід триматись від тих типів якнайдалі.

Він сторопів, коли одного дня прийшла Марлен, якої він і в очі не бачив після тієї вечірки в Баррі Гарта, і поводилася, мов у себе вдома. Аллен не знав, котрий із них закрутив шури-мури з цією дівчиною, та для себе вирішив, що Марлен — не його тип і він не хоче мати з нею нічого спільного.

Зазвичай вона приходила до нього після роботи, готувала вечерю, проводила з ним вечір, а ночувати поверталась до батьківського будинку. Виходило, що вона мало не живе в нього. Це страшенно все ускладнювало і було Алленові дуже не до вподоби.

Щоразу, як дівчина налаштовувалась на грайливий лад, Аллен вшивався зі сцени. Він не знав, хто приходив на його місце, і йому було на це начхати.

Марлен дуже подобалася квартирка Біллі. Спочатку дівчину шокували його раптові спалахи гніву чи те, що він міг ні з того ні з сього заговорити брутально, з великою кількістю нецензурщини, та скоро вона призвичаїлась до непередбачуваних змін його настрою. Однієї миті Біллі був ніжним і люблячим, наступної — сердито метався по хаті, а ще за мить ставав жартівливим, розумним і балакучим. Іноді він бував незграбним і безпорадним, наче те маля, що й черевиків самотужки взути не ладне. Марлен вирішила, що хлопцю конче необхідні чиїсь турбота й піклування. Усі його проблеми — через оті наркотики й погану компанію. Якби ж то вона могла переконати Біллі, що друзяки Баррі Гарта лише використовують його! Можливо, він тоді зрозумів би, що йому без них буде краще.

Часом його поведінка лякала дівчину. Він постійно непокоївся, що з’являться якісь «інші люди» і, побачивши її з ним, влаштують їм неприємності.

Біллі називав тих людей «сім’єю», тож спершу Марлен вирішила, що хлопець просто любить вдавати з себе крутелика, розповідаючи баєчки, буцімто він працює на мафію. Та коли Біллі поклопотався про те, щоб розробити для них умовний сигнал, дівчина повірила, що він і справді пов’язаний із мафією. Щоразу, як Марлен приходила до його квартири, Біллі виставляв у вікні картину. За його словами, це був знак, щоб «інші» до них не потикались.

Коли вони кохались, Біллі геть мінявся: брутальні розмови, приперчені брудною лайкою, поступались місцем ніжності й лагідним пестощам. Але щось у тому, як Біллі займався сексом, турбувало Марлен. Він був мужнім і дужим, але дівчині здавалось, ніби він лише вдає пристрасть і ніколи по-справжньому не досягає оргазму. Марлен не знала, що й думати, проте вона кохала Біллі й вирішила, що час і розуміння все виправлять.

Одного вечора вони кохались, аж раптом Адалана втратила контроль над свідомістю і на сцені опинився Девід. Він перелякався і заридав.

— Я вперше бачу, щоб чоловік так плакав, — прошепотіла Марлен. — Що трапилось?

Девід згорнувся клубочком, як дитя. По його щоках котилися сльози. Марлен розчулилась. Вона відчула тісніший зв’язок із Біллі, побачивши його таким вразливим. Дівчина пригорнула його до себе.

— Скажи мені, що з тобою, Біллі, — попросила вона. — Я не зможу допомогти, якщо не знатиму, в чому річ.

Не знаючи, що відповісти, Девід зійшов зі сцени. Томмі розплющив очі й виявив, що лежить в обіймах вродливої жінки. Він відсахнувся.

— Якщо ти так поводитимешся, я краще піду, — сказала Марлен, ображена, що Біллі морочить їй голову.

Вона пішла до ванної, і Томмі провів її очима.

— От лайно, — пробурмотів він, панічно озираючись навсібіч. — Артур мене вб’є!

Він зіскочив із ліжка, натягнув джинси й нервово закрокував кімнатою, намагаючись обміркувати своє становище.

— Що це ще за краля?

Він побачив на стільці жіночу сумочку й похапцем її обнишпорив. Прочитавши на водійських правах ім’я «Марлен», Томмі запхав документ назад до сумки.

— Артуре, — зашипів він, — якщо ти мене зараз чуєш, то знай, що я до цього не причетний. Повір, я й пальцем її не торкався. Це не я порушив правила.

Він наблизився до мольберта, взяв пензля й почав додавати штрихи до пейзажу, роботу над яким розпочав раніше. Нехай Артур бачить, що він займається тим, чим належить, — розвиває свій талант.

25

У Сполучених Штатах, Великій Британії та деяких інших країнах розмір житла традиційно визначають кількістю спалень. Вітальня завжди сприймається як належне. Якщо, наприклад, українець скаже, що в нього двокімнатна квартира, то американець назве її квартирою з однією спальнею, трикімнатну квартиру — квартирою з двома спальнями тощо.