Він підійшов до заднього ґанку й побачив, що кухонні двері зірвані з петель. На кухні юрмилися дід і бабця Міллігани, а також Кеті, Джим і Чалла. Мати Біллі притискала до голови скривавлений рушник. Її обличчя було синьо-чорне від побоїв.

— Чалмер висадив нею двері, — повідомив Джим.

— І жмут волосся видер їй із голови, — додала Кеті.

Біллі промовчав. Він подивився на матір, шелепнув стейк на стіл, пройшов до своєї кімнати і зачинив за собою двері. Він довго сидів у темряві, заплющивши очі й силкуючись збагнути, за що його сім’ю спіткало стільки болю і страждань. Якби ж то Чалмер врізав дуба! Це вирішило б усі їхні проблеми.

Біллі відчув якесь спустошення.

Рейджен розплющив очі, шаленіючи від люті, яку більше не міг стримувати. За всю кривду, заподіяну Денні та Біллі, а тепер іще й Дороті, Чалмер заслуговував на смерть.

Хлопець поволі звівся на ноги й пішов на кухню. З вітальні долинали приглушені голоси. Рейджен висунув шухляду, в якій зберігалося столове начиння, витягнув п’ятнадцятисантиметрового ножа, сховав його за пазухою й повернувся до кімнати. Там він поклав ножа під подушку, ліг у ліжко й налаштувався чекати. Коли всі поснуть, він піде і всадить лезо Чалмерові в серце. Чи горлянку йому переріже. Рейджен лежав, прокручуючи в голові свій план і чекаючи, доки в будинку запанує тиша. Опівночі ніхто ще не спав — Рейджену було чутно, як вони гомонять. І його зморив сон.

Аллена розбудило ранкове світло, і він вискочив із ліжка, не дуже розуміючи, де він і як тут опинився. Він прожогом кинувся до ванної кімнати, де Рейджен розповів йому про свій задум. Вийшовши з ванної, Аллен побачив у своїй кімнаті Дороті. Вона взялася було застеляти синове ліжко і тепер стояла, тримаючи в руці ножа.

— Біллі, що це ще таке?

Він спокійно подивився і монотонно проказав:

— Я збирався його вбити.

Дороті рвучко підвела голову, ошелешена низьким, безживним тоном.

— Як це розуміти?

Аллен подивився їй у вічі.

— Цього ранку твій чоловік уже мав би лежати мертвим.

Вона пополотніла і вхопилась за горло.

— Господи, Біллі, що ти таке говориш? — Дороті поклала руки хлопцю на плечі, струснула його й тихенько прошипіла, щоб її, бува, ніхто більше не почув: — Не можна такого казати. Не можна про таке навіть думати. Уяви лишень, що тобі за це світить. Подумай про своє майбутнє.

Аллен, не відводячи очей, спокійно промовив:

— А ти про своє подумала?

Після цього він розвернувся й вийшов за двері.

У школі Біллі намагався не зважати на гиденьке підсміювання і кпини однокласників. Пішов поголос, що він лікується у психіатра. Тепер усі з нього гиготіли й крутили пальцями біля скроні. Дівчата показували йому язика.

На перерві кілька дівчат оточили його в коридорі біля жіночої вбиральні.

— Ходи-но сюди, Біллі. Ми хочемо тобі дещо показати.

Він розумів, що вони дражняться, та був занадто сором’язливим, щоб дати їм відсіч. Дівчата заштовхали його до вбиральні й загородили собою вихід, знаючи, що він їх не займатиме.

— Біллі, це правда, що ти досі незайманий?

Він зашарівся.

— Ти ніколи не був із дівчиною?

Нічого не знаючи про пригоду Філіпа у шпиталі, Біллі похитав головою.

— Він, певно, робив це з тваринами на фермі.

— Зізнавайся, Біллі, ти розважаєшся з тваринками на фермі у Бремені?

Не встиг він усвідомити, що відбувається, вони приперли його до стіни і спустили йому штани. Біллі послизнувся і впав, відчайдушно чіпляючись за штани, та дівчата стягнули їх і втекли, залишивши його на підлозі жіночої вбиральні в самих трусах. Він заплакав.

Увійшла одна з учительок. Побачивши Біллі, вона вийшла і невдовзі повернулась із його штанами.

— По тих дівулях ремінь плаче, Біллі, — сказала вона.

— Їх на це, мабуть, хлопці підмовили, — відповів той.

— Ти ж такий високий, сильний юнак, — мовила вчителька. — Як ти допустив, щоб вони таке з тобою зробили?

Він стенув плечима.

— Не міг же я підняти руку на дівчину.

І Біллі поплентався геть. Розуміючи, що після цієї ганьби він нізащо не наважиться показатися на очі однокласницям, хлопчина блукав коридорами. Він більше не хотів жити. Поглянувши вгору, Біллі зауважив, що різнороби забули зачинити двері, які вели на дах, і в нього з’явився план. Він неквапно пройшовся безлюдними коридорами, піднявся сходами і от уже стоїть на даху школи. Було зимно. Біллі присів і нашкрябав записку на титульній сторінці свого підручника: «Прощавайте. Вибачте, але я більше так не можу».

Потім він поклав підручник на парапет, відійшов назад, щоб мати місце для розбігу, приготувався, зробив глибокий вдих, метнувся вперед, і…

Перш ніж Біллі добіг до краю, Рейджен збив його з ніг.

— Отакої, — прошепотів Артур. — Ледве встигли.

— Шчо тепер діяти будемо? — запитав Рейджен. — Не можна, шчоби він і далі ось так розгулював. Тсе є небезпечно.

— У такому депресивному стані він становить загрозу для всіх нас. Його наступна спроба самогубства може виявитися вдалою.

— Шчо ти пропонуєш?

— Треба його приспати.

— Тсе як?

— Віднині й надалі Біллі позбавляється права контролювати свідомість.

— А хто за тсим стежитиме?

— Я і ти. Розділимо цю відповідальність на двох. А всім іншим я повідомлю, щоб вони за жодних обставин не дозволяли Біллі виходити на сцену. В пересічних, порівняно безпечних ситуаціях головним буду я. Якщо ж нам загрожуватиме небезпека — ватажком будеш ти. Ми з тобою визначатимемо, кому дозволено контролювати свідомість, а кому — ні.

— Згода, — сказав Рейджен.

Він вирвав із підручника сторінку з прощальною запискою Біллі, порвав її на клаптики й розвіяв за вітром.

— Віднині я є захисник, — сказав він. — Негоже, шчоби Біллі загрожував життю малечі.

Раптом Рейджену дещо спало на думку.

— А хто говорити з людьми буде? Всі сміються з мого актсенту. Та й з твого теж.

— Я вже про це подумав, — кивнув Артур. — Аллен у нас, як висловлюються ірландці, «поцілував Камінь красномовності»[16]. От він нехай і говорить за всіх нас. Я вважаю, що, доки ми тримаємо ситуацію під контролем і зберігаємо нашу таємницю від сторонніх, шанси на виживання непогані.

Артур пояснив стан справ Алленові. Потім він поговорив із дітьми, намагаючись розтлумачити їм, що відбувається.

— Уявіть собі, що всі ми — а нас тут багато, декого ви ще навіть не зустрічали — стоїмо на темній сцені. Посередині неї є яскрава пляма світла. Той, хто ступає у світло, — виходить на сцену. Він потрапляє у зовнішній світ і контролює свідомість. Саме його бачать і чують сторонні люди. Решта може займатися своїми справами — вчитися, спати, розмовляти чи бавитись. Але той, хто виходить у зовнішній світ, повинен бути дуже обачним і нізащо не виказувати інших. Це наша сімейна таємниця.

Діти затямили.

— Гаразд, — мовив Артур. — Аллене, повертайся на уроки.

Аллен вийшов на сцену, зібрав підручники і спустився з даху.

— А де тепер Біллі? — запитала Крістін.

Інші теж нашорошили вуха, чекаючи, що відповість Артур.

Англієць скрушно похитав головою, приклав палець до вуст і прошепотів:

— Біллі спить. Не можна його турбувати.

Розділ 10

Аллен отримав роботу в квітковій крамничці, і спершу справи йшли добре. Тімоті, котрий любив квіти, майже все робив сам, хоч іноді Адалана виходила на сцену й допомагала створювати букети. Аллен переконав господаря крамнички виставити у вітрині кілька його полотен, за умови що господар отримає комісійні, якщо картини продадуться. Ідея заробляти гроші живописом припала Томмі до душі. Продаж перших кількох робіт спонукав хлопця наполегливо працювати. Він витратив частину виручених грошей на нові фарби та пензлі, після чого написав десятки пейзажів, які розлітались, мов гарячі пиріжки, користуючись більшою популярністю, ніж портрети Аллена чи натюрморти Денні.

16

Камінь красномовності — камінь, вмонтований у стіну замку Бларні, що в графстві Корк, Ірландія. За легендою, той, хто поцілує цей камінь, здобуває дар красномовності. Нині це популярна туристична принада.