На той час Ред працював у підрядника і коли він повертався додому о четвертій годині, завжди бачив Трея (з білим піджаком на плечі та у туфлях на босу ногу; уперше Ред помітив таку моду, шкода, що не востаннє) і всіх інших друзів на подвір’ї. Потім вони йшли гуляти невідомо куди і робили незрозуміло що. Оскільки цю історію розповідав дітям Ред, ніхто й справді не знав, що робили друзі Меррік. Можливо, йшли у кіно, а потім у кафе чи на танці, а потім пізно ввечері знову поверталися на терасу Вітшенків.

Оскільки це була велика тераса, усі сиділи там, навіть коли йшов дощ. Вони говорили не дуже голосно, проте їх було чудово чутно у двох кімнатах: у спальнях батьків і Реда. Частенько Ред відчиняв вікно і кричав униз: «Гей, хлопці, декому завтра дуже рано вставати!».

А батьки ніколи не мали нічого проти. Джуніор, мабуть, світився від щастя: усі ці вишукані хлопці та дівчата сидять на його терасі, тоді як їхні батьки ніколи не запрошували їх з Лінні до себе.

Саме того літа, наприкінці навчання в університетах, молоді мали одружуватися. Меррік у той час зустрічалася з двома хлопцями одночасно, але жодного з них Ред добре не знав. Вони були старшими на кілька років і постійно змінювали один одного, тому Ред їх плутав. До того ж, він не вірив, що Меррік справді подобалася цим хлопцям. Вона була незграбною, занадто худою, зі щелепою, що краще личила б чоловікові, а не жінці. А ще того літа у неї була нова модна зачіска, що зовсім їй не пасувала: з одного боку волосся стирчало, наче на нього постійно дув сильний вітер, а з іншого— було занадто притиснуте до голови. Але Тінк, чи Бінк, як там тих хлопців звали, справді були у захваті від цієї дівчини. І якщо вони і називали її жердиною, то лише для того, щоб привернути її увагу.

Якось Джуніор запитав Меррік:

— А хто цей білявий хлопчина з короткою зачіскою?

— Це ти про кого?

— Про того, хто скаржився на свою невдалу вчорашню гру у гольф!

— Тату, про кого саме ти кажеш?

Із цієї розмови Ред зрозумів, що жоден із цих хлопців не подобався його сестрі. І що батьки, а саме тато, з інтересом підслуховували розмови на терасі.

У той час Пукі почала ретельно готуватися до свого весілля. До нього лишалося менше року, і подія такого масштабу вимагала серйозного планування. Була визначена дата та обрано місце для самої церемонії. Наразі йшли суперечки щодо кольорової гами суконь для подружок нареченої. Меррік була головною подружкою, тому активно брала участь у підготовці.

Коли вона жалілася батькам, що така роль передбачала багато нудних обов’язків, її матір зауважувала: «Це дуже мило з боку Пукі, обрати на таку роль саме тебе, моя люба!», а батько додавав: «Не забувай, Волтер Баррістер першим засновував банківську систему у Балтиморі!».

Ред помітив, що на дівчачих посиденьках Пукі почала принижувати Трея. Вона висміювала його звичку ретельно стежити за своєю зачіскою, коли світле волосся спадало на чоло, і називала його принц парку Роланд.

— Дівчата, я не можу з вами піти завтра на закупи, — казала вона, — бо принц парку Роланд змушує мене йти на ланч із його мамою.

Частково це пояснювалося тим, що дівчата про все говорили з іронією, не залежно від теми. Але звісно, Трей заслуговував на таке прізвисько, яке отримав позаочі. Ще у випускних класах школи він почав їздити на спортивному автомобілі, а великий дім у Балтиморі був лише одним із трьох, що належали його сім’ї. Інші були розташовані на далеких курортах, як про те писали у The New York Times. Пукі також розповідала, що сам Трей дуже зіпсований хлопець, і у цьому повністю була винна його мама, «королева Еула».

Еула Баррістер була стрункою, вишукано одягненою та завжди чимось незадоволеною особою. Щоразу зустрічаючи її у церкві, Ред згадував місіс Брілл. Однак місіс Баррістер, окрім усього іншого, керувала церквою, жіночим клубом і своєю сім’єю, до якої входили троє осіб. Трей був її єдиною дитиною, улюбленим хлопчиком, «щенятком» як вона любила його називати. Зрозуміло, що Пукі Вандерлін не була йому до пари.

Усе літо Ред слухав про поневіряння Пукі із «королевою Еулою». Дівчина щодня розповідала нові історії. Це були нестерпні сімейні вечері, чаювання зі старими дамами або ж майбутня свекруха заставляла бідолашну йти до її косметолога, щоб вирівняти брови. А ще вона критикувала її манеру писати листи з вдячністю за гостинність, мовляв, її подяка звучала нудно. Вибране дівчиною срібло замінили, навіть не спитавши. І примусили змінити весільну сукню на таку, яка приховувала б її пухкі плечі.

І щоразу після чергової жахливої історії Меррік манірно ахала і охала:

— Ні, я просто не можу повірити! Неймовірно! Чому ж Трей не вступиться за тебе? — питала вона.

— Ох, Трей, — з огидою промовляла Пукі, — він вважає, що його мати — це ясне сонечко у небі.

Трей був не лише неуважним, а ще й егоїстом й іпохондриком. Крім того, зустрічаючи своїх друзів, він завжди забував про існування Пукі. Тож хоча б раз за всі роки Пукі хотіла бачити свого нареченого ввечері тверезим.

— Йому потрібно змінитися, або він втратить тебе, — завжди говорила у відповідь Меррік. — Ти не повинна виходити за будь-кого! Якщо ти цього не хочеш, ти не повинна терпіти Трея. Згадай Таккі Беннета, він ледь не застрелився, коли почув, що ти заручилася.

Часто Пукі розповідала свої історії, навіть коли у кімнаті був Ред (на нього не зважали, бо він не належав до їхньої компанії). Тоді Ред запитував: «Як ти миришся з таким ставленням до себе?» або «І ти погодилася одружитися з цим хлопцем?»

— Я знаю, — відповідала Пукі, — я страшенна дурепа!

Хоча така відповідь зовсім не означала, що вона справді так думає.

Восени всі повернулися до університетів, ішов останній рік навчання, але Меррік чомусь взяла за звичку приїжджати додому кожні вихідні. Це було несхоже на неї. Ред також часто відвідував батьків, але його університет був близько від дому. Згодом він помітив, що Меррік стала бувати вдома ще частіше. Вона ходила до церкви з родиною щонеділі, а після служби підходила вітатися до Еули Баррістер, навіть коли Трея не було поруч (хоча він частенько стояв біля матері).

Вона погоджувалася з кожним її зауваженням, киваючи своєю голівкою у новому капелюшку та фальшиво сміялася (адже Ред добре знав, коли його сестра грає).

У свою чергу Трей почав з’являтись у них щовечора (хоча це завжди було його звичкою).

Меррік усе заперечувала: він же одружується з моєю найкращою подругою!

Одного вечора обоє сиділи на ґанку і курили, надворі було вже занадто холодно, і дим від цигарок ішов у вікна Реда. (Діти Реда запитували, якщо на дворі було так холодно, то чому ж вікно було відчинене?).

— Із мене вже досить, — говорив Трей дівчині. — Що б я не робив, її все не влаштовує.

— Мені здається, вона тебе не цінує так, як ти того заслуговуєш, — відповідала Меррік.

— Це ще нічого, чула б ти, як вона розмовляє з мамою. Заявила, що не може допомогти з вибором меню на заручини, оскільки їй потрібно захищати диплом. Ти уявляєш? Це ж її власне весілля, — скаржився Трей.

— Ох, бідолашна твоя мама, — відповідала Меррік. — Вона просто хоче, щоб Пукі теж брала участь в організації весілля, лише і все.

— От бачиш, навіть ти це розумієш, а чому вона не розуміє?

Ред із грюкотом зачинив вікно у своїй кімнаті.

Уранці Джуніор сказав, що він уже уявляє, як половина Балтимора перестане розмовляти з Меррік і Треєм, але Ред перебив батька.

— Я так і знав! Я знав, що таке трапиться, Меррік вкрала нареченого у Пукі!

— Ну що ти, сину, людина — це не власність, її не можна вкрасти без особистої згоди.

— Я тобі кажу, вона все спланувала ще влітку, відкрито фліртувала з Треєм, а Пукі розповідала, який він поганий! Настільки підлизувалася до його матері, що мене аж нудило, — говорив Ред.

— Але ж Трей не власність Пукі, правильно? — запитував Джуніор. ― До того ж, він тепер із Меррік, — посміхнувшись, додав він. У куточках губ з’явилися дві маленькі лінії. Це говорило про те, що він уклав вдалу бізнес-угоду.